“Немає мікрорайону, куди б не прилетів снаряд” – парамедик Єгор Фірсов

Останні новини

Окупанти почали сильніше обстрілювати Авдіївський напрямок. Збільшилася кількість поранень у цивільних і військових. Російські війська руйнують заводи, школи, житлові будинки. В Авдіївці немає мікрорайону, куди б не прилетів снаряд. Про те, що відбувається на фронті, та як працює парамедик на передовій в інтерв’ю Gazeta.ua розповів Єгор Фірсов. Він – колишній нардеп, очолював Держекоінспекцію. З початком широкомасштабної війни пішов у лави територіальної оборони, а згодом став парамедиком.

Ситуація на Авдіївському напрямку погіршується. Стало більше жертв, особливо серед мирного населення, – каже. – Ситуація стала такою, як колись була в Чернігові, Маріуполі. Не працює морг. Тіла людей, які загинули, можна побачити прямо на вулицях. Кількість обстрілів збільшилася. Гатять по всіх житлових та інфраструктурних об’єктах. За останній тиждень суттєво постраждала лікарня, коксохімічний завод. Це – найбільший такий завод в Європі, зараз повністю зупинив свою діяльність.

Окупанти знищують житлові будинки, школи. Немає мікрорайону, куди б не прилетів снаряд. Ворог застосовує всю можливу зброю, навіть заборонену. Наприклад, фосфорні снаряди, які випалюють усе навколо.

Ворог застосовує фосфорні снаряди, які випалюють усе навколо

Щось чутно по інших, близьких до вас напрямках?

Знаю з новини та з комунікації з військовими інформацію. По Луганському напрямку ситуація ще гірша. За кількістю обстрілів та жертв, інфраструктурних руйнувань.

Автор: Facebook
 
Єгор Фірсов народився у Донецьку. Закінчив економіко-правовий факультет Донецького національного університету за спеціальністю "Правознавство". Брав участь у Революції гідності. З 2014-го став народним депутатом 7-го скликання. Згодом народний депутат 8-го скликання. Тимчасово виконував обов'язки Голови Державної екологічної інспекції – з 2019 по 2020 рік. З початку широкомасштабного вторгнення пішов у лави територіальної оборони, а потім військовим медиком на Авдіївський напрямок.
Єгор Фірсов народився у Донецьку. Закінчив економіко-правовий факультет Донецького національного університету за спеціальністю “Правознавство”. Брав участь у Революції гідності. З 2014-го став народним депутатом 7-го скликання. Згодом народний депутат 8-го скликання. Тимчасово виконував обов’язки Голови Державної екологічної інспекції – з 2019 по 2020 рік. З початку широкомасштабного вторгнення пішов у лави територіальної оборони, а потім військовим медиком на Авдіївський напрямок.

Як живе Авдіївка під час війни? Чи є якісь комунікації? Їжа, вода, ліки?

Тиждень тому було більш-менш нормально. Розвозили гуманітарну допомогу, технічну і питну воду, засоби гігієни для цивільних людей. Зараз заїжджати в місто вже майже неможливо. Це стосується і розповсюдження продуктів. Немає ні газу, ні води, ні світла, ні зв’язку. Практично немає ліків. Війська адміністрація намагається якось розповсюдити допомогу. Але робити зараз це дуже важко.

Стикаємося з пораненими кожен день. Буває, що їх десятки

Які найскладніші випадки у вас були?

Працюю з пораненими. Найбільше випадків – це осколкові поранення. Бувають критичні і некритичні. Це стосується і цивільних, і військових. Часто бувають контузії, коли дійшла вибухова хвиля. Всі випадки непрості.

Як тактичний медик, маю виконати ряд маніпуляцій і передати пацієнта лікарям на стабілізацію. Треба забрати пораненого, надати допомогу і довести до найближчого шпиталю. Стикаємося з пораненими кожен день. Буває, що їх десятки. З кількістю обстрілів збільшується кількість поранених.

Чого зараз найбільше бракує на фронті з медичної точки зору?

Ситуація не критична. Є обладнання, необхідні засоби. Але дуже серйозно бракує знань. Їх не можна довезти за декілька днів, як зброю та обладнання. Маю на увазі слабкі знання у військових щодо надання першої допомоги. Тому що у перші секунди вони повинні самі собі її надавати, накласти джгути, наприклад. Тому що 90 відсотків випадків – це велика втрата крові. За дві-три хвилини людина вже мертва. Цих знань бракує і цивільному населенню. Декілька тисяч людей все ще знаходяться у місті. Це ускладнює роботу і військовим, і тактичним медикам.

90 відсотків випадків – це велика втрата крові. За дві-три хвилини людина вже мертва

Зараз багато людей починають виготовляти саморобні турнікети і спеціалісти дуже обурюються. Їм кажуть, що краще щось нетестоване, погане, але щоб було у солдатів. Чи насправді це так? У чому проблема саморобних турнікетів? Чому вони загалом такі важливі?

Є ряд турнікетів, які пройшли світову сертифікацію. Саморобні джгути – це дуже небезпечно. Краще б такого турнікету у військового не було. Тому що воїн сидіть з цим турнікетом, отримує поранення, хоче собі його накласти. Але це або не виходить, або турнікет рветься. Турнікети, які не пройшли сертифікацію, дуже небезпечне явище. Боєць має розуміти, що джгут у доступності за секунди, безпечний.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Почалося пекло. Люди помирають без ліків. Один чоловік вистрибнув з вікна” – як виживає Сіверськодонецьк

Як ви стали парамедиком? Ви розповідали, що курси тривали місяць – як відбувалося навчання?

Я був у територіальній обороні Києва. Працював у Бучі, побачив жахіття. Почав проситися на передову, але критичної потреби у військових там не було. Проблема є з тактичними медиками. Тому пішов на курси, вивчився і поїхав в Авдіївку. Я до цього ніяк не був пов’язаний із медициною. Тактичний медик – це людина, яка вживає заходів у перші десять хвилин. Це не лікар. Подібні курси може освоїти будь-яка людина, яка не боїться крові і вигляду поранених.

Ракетні обстріли відбуваються по всій країні. Людина може потрапити у скрутне становище у будь-якому місці

Всіх би закликав пройти такі курси, тому що вони потрібні навіть для цивільних. Ракетні обстріли відбуваються по всій країні. Людина може потрапити у скрутне становище у будь-якому місці. Зараз спілкуюся з депутатами, щоб на законодавчому рівні прийняти рішення, що подібні центри військової і медичної підготовки відкривали у кожному населеному пункті. Ці знання зберігають життя і здоров’я воїнам та цивільним.

На курсах проходили евакуацію, надання тактичної допомоги під вогнем. Як правильно нести пораненого, давати йому допомогу із різними пораненнями. Маєш розуміти, як на те чи інше поранення реагувати.

Ви вчилися ще й військовій справі?

На жаль, не вчився. Вступив у тероборону у перші дні повномасштабної війни. Часу тоді навчатися не було. Робили на ходу – перепитували, як треба себе поводити у товаришів із бойовим досвідом. Про те, що я не навчався, дуже шкодую. Треба ще зі школи розуміти, як поводити себе під час військових дій. Це стосується не тільки зброї – а й того, як треба себе поводити під час хімічної атаки, ракетних вибухів, повітряної тривоги. Дуже багато питань, які виникають зараз, і які ми всі не вивчали. А на це було вісім років.

Перші дні у мене були побиті руки, коліна, лікті від падіння на землю під час вибухів

В соцмережах пишете, що один з найкращих здобутків на війні – це хороші люди. Як це проявляється? Як війна змінила особисто ваші комунікації з людьми?

Таке враження, що тут зібралися найкращі люди. Яка б у тебе не була проблема чи потреба, тобі відразу допоможе людина поряд. Яку ти міг два рази до цього бачити і не знаєш як її звуть. Якщо поїхав на виїзд голодним, тобі одразу запропонують їжу. Якщо порвав одяг, запропонують запасний. Якщо питаєш про сигарети, запропонують половину своїх. Все це проявляється у дрібницях. На кожну людину поряд можна покластися. Це може бути соціальне сито, яке зібрало в одному місці відповідальних людей із цінностями. Такої атмосфери людських відносин я за 33 роки не відчував.

В Україні величезний мобілізаційний потенціал – ми могли би зробити собі армію у декілька мільйонів

Вже звикли до бойових дій поруч? Наскільки складно було у перші дні, тижні?

Перші два тижні було дійсно страшно. Зараз моторошно, бо не відчуваєш страху. Перші дні у мене були побиті руки, коліна, лікті від падіння на землю під час вибухів. Старші товариші з більшим досвідом відрізняли, коли це від нас відльот чи коли навпаки по нас прильот. Я вже місяць тут і навчився теж. Тому падаю на землю менше.

Війна, якщо ти підготовлений, знаєш свою задачу, це не так страшно. Страшно, коли ти не знаєш, що і як робити. Тому підготовка вкрай важлива. В Україні величезний мобілізаційний потенціал – ми могли би зробити собі армію у декілька мільйонів. Але питання не у численності, а якості, знаннях та вміннях. Треба робити ставку на це, щоб не відправляти на фронт непідготовлених людей. Одна рота підготовлених набагато краща і сильніша за не підготовлену бригаду.

Чого вам найбільше не вистачає на фронті?

Спілкування з близькими, рідного Києва. Інколи не вистачає тиші і спокою. Нормального людського життя. Мрієш про теплий душ.

Коли повернетеся додому, що зробите першим?

Не думаю про таке. Горизонт планування – сьогодні і максимум завтра. Тут не думаєш, як у нормальному житті, що буде через місяць чи рік. День пройшов – вижив, пораненим допоміг і все вже добре. Можеш далі працювати.

Источник

Оцініть автора
VIP ЗЛО