“Кожен українець має брати на себе відповідальність за звільнення свого народу й територій”

Останні новини

Влада повинна ухвалити рішення про контрнаступ. Якщо це відбудеться – ми розіб’ємо ворога, – каже доброволець Микола КОХАНІВСЬКИЙ

Яка нині ситуація на вашій ділянці фронту? На якому напрямку перебуваєте?

– На двох напрямках – східному та південно-східному. На одному постійно перебуваємо в боях, на іншому – декілька разів заходили в зіткнення, виходили, зазнали втрат.

Вистачає зброї?

– Бракує найкрутішої, про яку всі говорять. Це Javelin, NLAW. Нам бажано їх мати. Потрібні звичайні “Ігли” (переносний зенітно-ракетний комплекс. – Країна) для збивання гелікоптерів і літаків, інші ПЗРК. Не вистачає протиповітряної та протитанкової зброї. У нас є СПГ і РПГ проти танків, але хотілося б мати сучасні комплекси. На жаль, зі зброєю є певні проблеми.

Чим нині відрізняються підрозділи добровольців і Збройних сил України?

– Принципової різниці немає. Нинішня ситуація значно краща, ніж була 2014 року. Влада довіряє добровольцям хоча б стрілецьку зброю. Ми утворили Добровольче формування територіальної громади №25 ОУН. І це вже певний статус. Не отримуємо зарплати від держави, але решту вона нам гарантує. Добровольці більш вмотивовані за регулярні війська, бо це націоналісти, значна частина яких уже повоювала. Тепер вони прагнуть заходити в ЗСУ, бо там теж усе змінилося на краще. Збройні сили можуть провести вишкіл, надати зброю і соціальний захист. У добровольців є непереборне бажання бити ворога. Керівництво Збройних сил бажає воювати. У добровольців більша довіра до ЗСУ, ніж була.

Вогонь зі стрілецької зброї ведуть за 30–40 метрів

Яка відмінність у теперішніх боях і на Донбасі раніше?

– Скажу про свій підрозділ. Ми піхота. Під Києвом окопувалися, намагалися вразити ворожі цілі. На Донбасі теж були в окопах, сиділи під обстрілами. Відмінність цієї війни від 2014-го – вона динамічніша, активніша й жорсткіша. Буває так, що підрозділ зривають і кажуть: “Вам треба перекрити ділянку фронту, бо там планується танковий прорив”. Люди заходять, швидко окопуються, а наступного ранку справді відбувається наступ. І починається заміс – піхота, танки б’ють, вогонь зі стрілецької зброї в зоні видимості 30–40 метрів. І це протягом години-двох.

Тепер російська армія діє професійніше, ніж на початку повномасштабного вторгнення?

– Це помітно. Вони вже не ходять великими колонами, які наша артилерія на початках розбивала без особливих складнощів. Діють малими групами, намагаються закріпитися за будь-якої можливості. Шукають стики в нашій обороні й роблять це грамотно. У них уже немає такої зневаги до смерті, коли вони намагалися масштабно, одним махом усе в нас відібрати. Їм таки залили сала за шкуру, тому їхніх солдатів змушують воювати розумно.

Я повоював до 2018-го й не очікував від ЗСУ такої хорошої роботи. З’явилися нові грамотні офіцери. Бачу вмотивованих солдатів. Якщо вже я, людина, яка воювала, недооцінював нашого війська – то звідки ж москалям було знати, що в нас є армія, яка може дати гідну відсіч. Залишилося ще багато старих недоліків. Але це не те військо, що було 2014 року. Стало професійним, патріотичним і вмотивованим.

 
Микола КОХАНІВСЬКИЙ, 51 рік, командир Добровольчого формування територіальної громади Києва Організація українських націоналістів. Народився 25 травня 1971-го в селищі Приазовському Запорізької області. Ріс без батька. Мати працювала в колгоспі. До 32 років розмовляв російською, перейшов на українську. 2003-го переїхав до Києва. Працював будівельником, охоронцем, газозварювальником. Тоді ж долучився до націоналістичного руху. 2008 року вступив до Конгресу українських націоналістів. Був організатором та учасником багатьох акцій протесту. Брав участь у Революції гідності. У січні 2014-го створив Першу Київську сотню ОУН імені Євгена Коновальця. У липні того ж року очолив Добровольчий батальйон ОУН, що воював на Донбасі. З початку повномасштабної війни фактично очолює Добровольче формування територіальної громади міста Києва ОУН, яке є частиною тероборони Голосіївського району. Але зараз зі своїми бійцями воює на Донбасі. Дружина Катерина, 45 років. Дітей не має. Живе в Києві
Микола КОХАНІВСЬКИЙ, 51 рік, командир Добровольчого формування територіальної громади Києва Організація українських націоналістів. Народився 25 травня 1971-го в селищі Приазовському Запорізької області. Ріс без батька. Мати працювала в колгоспі. До 32 років розмовляв російською, перейшов на українську. 2003-го переїхав до Києва. Працював будівельником, охоронцем, газозварювальником. Тоді ж долучився до націоналістичного руху. 2008 року вступив до Конгресу українських націоналістів. Був організатором та учасником багатьох акцій протесту. Брав участь у Революції гідності. У січні 2014-го створив Першу Київську сотню ОУН імені Євгена Коновальця. У липні того ж року очолив Добровольчий батальйон ОУН, що воював на Донбасі. З початку повномасштабної війни фактично очолює Добровольче формування територіальної громади міста Києва ОУН, яке є частиною тероборони Голосіївського району. Але зараз зі своїми бійцями воює на Донбасі. Дружина Катерина, 45 років. Дітей не має. Живе в Києві

Які має недоліки?

– Найперше – паперова тяганина. Купу документів треба оформляти. У вищих ешелонах зберігається совєтчина. Її вже значно менше, українізація все ж відбувається. Але треба продовжувати боротьбу й остаточно її викорінити. Не хочу критикувати Збройні сили, бо знаю, як вони воюють, як ллється українська кров на фронті.

Як далі розвиватимуться події у війні?

– Тепер є шанс перемогти. Уся нація стала на боротьбу з окупантом. Збройним силам не варто боятися добровольців. Людей, які приходять і просяться воювати, не варто відкидати, навіть якщо в них не все гаразд зі здоров’ям чи не той вік. Треба створювати для них окремі підрозділи. Хороший приклад подав головнокомандувач Валерій Залужний – дозволив “Правому сектору” створити власний підрозділ зі своїми командирами. Можна так само організовувати інші. Зокрема ОУН. Ми можемо мобілізувати 500 людей і утворити власний батальйон. Треба створити підрозділи з тих, хто готовий іти в наступ. Маючи хорошу зброю, яку нам дає світ, можемо переходити в контратаку. Ми витримали паузу, обороняємося, все робимо правильно. Ворог не витримує, постійно атакує, але зазнає великих втрат. Треба готуватися до контрнаступу. Не можна постійно сидіти в обороні. В нас достатньо живої сили, щоб виснажити ворога. Зрозуміло, що атака – непроста акція, супроводжується втратами.

Має панувати закон, а не телефонне право

Імовірний сценарій війни – виснажити ворога, переходити в контрнаступ, замикати його в містах і селах. Вони обов’язково похитнуться. На деяких ділянках фронту це вже відбувається – ми забираємо цілі селища. Бійців у нас вистачає, головне – навчати їх. Керівництво повинно ухвалити рішення про контрнаступ. Якщо це відбудеться – ми розіб’ємо ворога.

Наскільки ймовірні так зване замороження й подальші переговори?

– Росія на це не пристане. Бо тоді їй доведеться віддати Маріуполь. І це означатиме її поразку. Вона поклала купу людей і по суті нічого не досягла. Програла в очах усього світу, виявивши звірячу жорстокість щодо нашого народу. Їй доведеться відводити війська без жодних здобутків. Для нас це в кожному разі була б перемога. Хоча й не остаточна – маємо великі втрати, зруйновані міста й села. Але на цьому етапі це був би успіх. Однак це не зупинить конфлікту. Хтось повинен бути переможений і зникнути – або Київ, або Москва.

Що дасть Росії оголошення мобілізації, якщо таке відбудеться?

– Посилить її позиції. Вони однаково воюють у всіх війнах – закидають своїх супротивників трупами і йдуть по них. Я не казав би, що позиція Росії остаточно програшна. Дякувати Богу, світ нині проти РФ. Маємо моральну та збройну підтримку. Але треба максимально бути мобілізованими й готуватися до війни. Держава має повністю стати на мілітарні рейки, доки повністю не знищимо московської імперії.

Зарано казати, що ми перемогли. Це станеться тільки тоді, коли москаль піде з наших територій. Нам треба залишатися в бойовому стані, морально готуватися, вчитися воювати. Маємо робити свою роботу якісно щодня. Керівництво держави повинно робити її мілітарною, кожен українець має брати на себе відповідальність за звільнення свого народу й територій.

Як оцінюєте дії влади під час повномасштабної війни?

– Президент поводиться непогано – залишився у країні, з народом. Мотивує його воювати й боронити свою землю. Але є і помилки – треба було більше уваги приділяти підготовці до війни. Влада має інтенсивніше розбиратися з п’ятою колоною. Давно треба заборонити Московський патріархат. Олігархи повинні сидіти за ґратами. Хороший приклад – арешт Медведчука. Але цього замало. Усіх, хто роками грабував країну, представників ОПЗЖ і промосковських партій треба зачищати з політичного поля держави. Корупція також має бути поборена. Але найголовніше – знищити проросійські сили. У цьому влада недопрацьовує. Помірковано ставиться до внутрішніх ворогів нашого народу. Це велика помилка. Весь час карали, саджали за ґрати націоналістів, а не тих, хто виходив 9 травня з колорадськими стрічками. Тепер ніби нарешті розвиднілося. Коли ми атакували московський бізнес, проти нас порушували справи й захищали його. До керівництва держави почала доходити необхідність вилучення московського бізнесу. Це трохи запізно. Треба інтенсивніше конфісковувати майно, ув’язнювати його представників. Запорука перемоги на фронті – розбити ворога всередині. Це взаємопов’язано.

Люди без навичок вступили в бій і перемогли

Наскільки війна змінила наше суспільство? Чи стало воно більш українським?

– Так, стало. Я сам із південного сходу. Знаю багатьох людей, яких зачепили Революція гідності й війна на Донбасі. Але вони все одно залишилися з ватними поглядами. Нині частина України окупована, багато хто виїхав за кордон. Дивлюся на їхні дописи в соцмережах – люди стали патріотами, почали цінувати Батьківщину, втративши її. Моляться за Україну і ЗСУ, мріють повернутися додому. Війна змінила суспільство, воно стало більш національним. На жаль, щоб українці відчули себе українцями, потрібна була війна.

Чи стане вона остаточним щепленням від “русского мира”?

– Сподіватимемося. Але, щоб це закріпити, потрібне внутрішнє переконання українців у любові до Батьківщини, до Бога. Це має бути державною політикою. Усі проросійські канали, радіостанції й тих, хто віщає російською мовою, треба зачищати з ефіру. Державі слід постійно підживлювати українськість. Повинна розглядати народ не тільки як виборців і платників податків, а ще й як націю, яку треба захищати. Для цього необхідна жорстка внутрішня націоналізація.

З початком війни активізувався волонтерський рух. Відчуваєте підтримку?

– Безумовно. Коли почалася війна, ми одразу поїхали туди, де з’явилися бойовики. Потім зареєстрували добровольче формування територіальної громади. Весь цей час тримаємося на волонтерах. Бронежилети, каски, форму, амуніцію, взуття для наших бійців, автомобілі – все це нам дають вони. Ремонт машин, пальне – так само. Нині чудовий момент відродження національного духу. Дякую українцям за їхню жертовність. За те, що дають нам можливість воювати. Ми надзвичайно солідарні тепер у боротьбі з московським окупантом. Волонтерський рух – це наш другий фронт, що діє надзвичайно успішно.

Як має розвиватися післявоєнна Україна?

– Коли люди, які пролили стільки крові за свободу, побачать, що влада продовжує робити все те, що й до війни, знову буде Майдан. Я цього не хочу. Бажаю, щоб після перемоги країна кардинально змінилася. Має панувати закон, а не телефонне право.

Які були випадки під час війни, що вразили?

– Такий стався нещодавно. Наш підрозділ виїхав на передову й одразу вступив у бій. Мене приємно здивувало, що добровольці – люди ще не дуже навчені – не розгубились і відкрили вогонь по ворогу. Противник зайшов у село танками, вискочила спецура, але наші хлопці мужньо дали бій. Ворог відступив і два дні нещадно обстрілював зі злості. Хлопці не боялися, сходили в розвідку під страшним вогнем, під який потрапив і я. Побачили, де стоять їхні танки і БТРи, передали координати артилеристам. Ті під вечір накрили позиції, звідки вели вогонь москалі. Вони втекли, й настала тиша. Люди, які нещодавно прийшли, вмотивовані так, що навіть без навичок вступили в бій і перемогли. Так, на жаль, тоді зазнали втрат. Але в боях, коли ворог за 30–40 метрів від тебе, майже неможливо їх уникнути. Підрозділ в одному з перших боїв проявив себе мужньо. Дві доби витримував шквал вогню. Хлопці голів не могли підняти, але не розгубилися. Ворог пішов, і обстріли зменшилися на тій ділянці фронту.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”

Источник

Оцініть автора
VIP ЗЛО